У школі немає прямого наказу мовчати. Є лише пауза, яка триває довше, ніж витримує дитина.
Дорослі плутають це з «нормальною соціалізацією». Дитина зчитує інше: «якщо я скажу не те, мене не буде».
Тиша – це форма влади, яку легше відчути, ніж описати. І саме тому вона найдовше залишається непоміченою.
Завдання спостерігача – не «вивести дитину з мовчання», а помітити сам момент, коли тиша почала працювати як інструмент.